Подорож до Орджонікідзе й околиць

Цього літа пощастило побувати ще в одному чудовому місці України: в селищі Орджонікідзе, яке знаходиться в Криму недалеко від Феодосії.
Тому скористаюсь можливістю ще раз пригадати свої враження, поділившись ними з читачами блогу GLC.

Отже, почнемо...
Дорога до місця призначення видалась не надто легкою, вельми дякуючи транспорту "високого комфорту і швидкості" під назвою "сезонний потяг Київ-Феодосія", за що окреме спасибі "Укрзалізниці". Але і на тому дякую, бо головне, що мене доставили, хоча й промовчу про мій стан "готовності після підсмаження" у вагоні...

До Орджонікідзе з Феодосії 15 км шляху, а валіз було багато, тому нас зустрічало таксі. Проте велобайк мій, ясна річ, туди не вмістився, тому всі поїхали, а Максвелу нічого не лишилось, як прикрутити переднє колесо, перевірити шини, пульс після поїзда (тут, зізнаюсь - жартую ;-), розрізати хомути, надягнути шлем, окуляри, увімкнути Endomondo - і гайда в дорогу!
На годиннику була майже десята ранку, сонце вже шкварило дай боже, а тут на виїзді з Феодосії почався підйом... Ні, я знав про його існування, проштудіювавши карту ще зазделегіть, проте дещо переоцінив свої сили (ще раз дякую, "Укрзалізнице", за твій надзвичайний комфорт!)... Тому другу половину підйому прийшлося долати ніжками, висолопивши язика. Тоді я подумав: "Який же я молодець, що додаткової водички здогадався купити на виїзді з міста!", проте живильна рідина все ж видалась трохи заслабкою у боротьбі зі справжнім володарем Сонячної системи... Проте допомога прийшла: спочатку знайшлося кілька місць у затінку, де можна було трохи перепочити, а потім я побачив ЦЕ (!) (фото, як і наступні, клікабельне):

Ох же ж щастю не було меж, споглядаючи на чудо-дорожній знак, справжній витвір мистецтва деяких неграмотних, кх..кх.., жителів Автономії. А чому я радів? Бо після таких знаків зазвичай ідуть довгі спуски. Уррааа!

"Може це міраж?", - подумав Максвел, проте GPS не дав розростись хворій фантазії і підтвердив, що найстрашніше уже позаду.

Випивши останні ковточки води, я полетів донизу. Справді полетів, бо як ще можна порівняти 3-4 км/год на підйомі і 30-40 км/год вниз :)) Невідомо звідки з'явилися сили і нестримне бажання дістатавати фотоапарат, який до того мирно спав у рюкзаку, і фіксувати, фіксувати і фіксувати навколишні красоти ще і ще!..

На серпантиновому повороті я зупинився. Навколо все сухе, проте для камишу (чи що воно таке) посуха на висоті 230 метрів над рівнем моря, як бачите, не закон:

Ось куди лежала моя дорога далі: селище Орджонікідзе знаходиться на такому-собі півострові між двома бухтами, Двоякорною і Провато:

Подальші кілька тижнів мого перебування у цьому райському куточку опишу у форматі слайд-шоу з коментарями. Поїхали!

Ось що робить вивітрювання за тисячі років:

Краєид на Орджонікідзе і бухту Провато з вершини одного з навколишніх пагорбів. На задньому плані вдалині ліворуч - Коктебель:

В радянські часи це селище було закрите для вільного в'їзду, бо з 1914 до 1990 рік там діяв секретний завод випробування торпед, ось що від нього лишилось сьогодні:

Кольорова гама морської води:

На третій день, відпочивши після виснажливої подорожі "Феодосія-Орджонікідзе", я вирішив гайнути на велосипеді до Коктебеля, до якого мені на цьому фото ще їхати десять кілометрів:

В якій країні живемо?

Правильно, у виноградній!

Галько-піщано-бетонний пляж, недоїжджаючи до Коктебеля:

День тоді видався знатний, подолав туди й назад 43 км, останні 7-8 з яких їхав під проливним дощем.

Наступного дня продовжив свою програму дослідження навколишніх пагорбів і узбережжя:

Пляжів навколо Орджонікідзе не менше півтора десятка - на будь який вибір вибагливого відпочиваючого: піщані, галькові, кам'яні... офіційні, напів-офіційні, нудистські... Не дуже вдала класифікація, але ви мене зрозуміли :)

Ось як розважаються обдаровані й талановиті на пензлик власники тамтешніх гаражів: "Минздрав предупреждает: курение опасно для вашего здоровья!".

Одна з місцин мені особливо припала до душі і я майже щоранку проводив там по кілька годин, доки ще була тінь від трьох "крихітних камінчиків" на вершині пагорба наступного фото:

Ось який звідти відкривався краєвид:

І місце відпочинку вийшло затишне :-)

Вечірня і пара нічних світлин. Дві останні я знімав, штучно збільшивши тривалість витримки:

А як вам таке? Як на мене, просто неземні пейзажі!

Під час велопрогулянки до Двоякорної бухти теж було не менш захопливо. Наступні кілька фото про це.

Донбас і тут:

Залізний кінь чекає, поки власник косить під Іхтіандра по інший бік від ракурсу...

Ці пару фото яскраво свідчать про чистоту і прозорість води. Світлини зроблені рано вранці:

Ну на цьому все. До наступних дописів! ;-)