Мандрівка до Славського, або діти - скарб нації!

"Роботи-роботи, роботи маленькі..."

Ось Максвел нарешті повернувся до Києва :) І хоче розповісти вам про неймовірні два тижні, які провів з кінця червня, зачепивши початок липня. Точніше, ледь більше півтора, проте відчуттів і спогадів стільки, що могло набратися і на два місяці!..
Вирушивши у мандрівку до смт. Славсько, я, по великому рахунку, не міг завчасно нічого передбачити окрім того, що чітко знав мету подорожі – викладати в літній школі стиснутий експрес-курс з робототехніки "Lego Mindstorms" для дітей з різноманітних куточків України, які у більшості своїй вже були переможцями різноманітних олімпіад, хоча і не обов'язково з Lego.

Почалося все у Львові, який о 6:40 зустрів мене приємною ранковою свіжістю та своєю незмінною традиційною самобутністю. За вільні дві години, які я мав у наявності, хотілося якомога повніше напитися краєвидами міста, де я вже бував не раз, але куди повертатися хочеться ще і ще. І ніщо мені не завадило це зробити, навіть необхідність везти за собою сумку на колесах по всюдисущій міській бруківці.
Якось традиційно вже склалося, що практично жодне з моїх попередніх відвідань Львова не обходилось без хоча б короткого візиту до "Пузатої хати", що на вул. Січових Стрільців. Пару раз я там бував навіть двічі за день. Кілька фото з історії (обидві світлини зроблені у 2007 році, але це були різні мандрівки):

І цього разу я мав твердий намір там перекусити, бо в поїзді лише випив горнятко чаю. Тому одразу попрямував туди, звернувши праворуч з Городоцької, не доходячи до цирку, пройшов крізь дихаючий свіжістю нещодавнього дощику парк біля Університету Франка. Проте був вимушений гуляти далі, адже прийшов до "ПХ" ще за годину до відкриття - за вікнами лише починали готувати їжу. Пройшов уздовж сонної львівської фан-зони Євро.

Хотів протестувати GPS на новому фотоапараті, проте де я тільки не намагався його зловити, а результат однаковий – не більше 2-3 супутників (як я потім дізнався у львів'ян – для них це нормальна картина). Так пролетіла година, ноги мене привели назад до "Пузатої хати". Поснідав. На цьому самостійна частина моєї поїздки на сьогодні завершилася, адже після 9-ї ранку я вже познайомився з дітьми та деякими працівниками МАН. Після реєстрації нам зробили швидку оглядову екскурсію містом (я нарешті побував біля Палацу Потоцьких!).

Під час екскурсії випадково натрапив на інший заклад, назва якого багатьом з членів GLC явно дозволить пригадати теплі спогади минулорічної поїздки до Чернівців. Виявляється і у Львові такий є:

Потім повели слухати промову проректора "Львівської політехніки", зробили чудову екскурсію головним корпусом цього старовинного ВНЗ з півторасотлітньою історією. Архітектура і оздоблення вельми мене вразили! Оздоблення коридорів у 1 корпусі КПI схоже, але бідніше значно.

Близько 16:10 ми повсідались у автобус і вирушили до Славсько (чи Славського). Про тамтешні дороги я промовчу... :-)
Діти жили, харчувались і навчались у пансіонаті "Бойківщина", а з ними й ми, вчителі. Як для колишнього радянського закладу умови мені сподобались, і місце дуже затишне.
Ось такий потужний краєвид щоранку відкривався з мого вікна:

Уже з наступного дня почались мої заняття з робототехніки, які я викладав для 27 дітей з 17 областей України.

Для більшості дітей набори "Mindstorms" були новинкою, проте це, зрештою, не принесло жодних труднощів, адже вже на 3 день занять навіть було важко сказати хто будував раніше роботів з Lego, а хто тільки почав цьому вчитись. Цих, не побоюся сказати, талановитих дітей одразу поєднало щонайменше це: чітка мотивація, прагнення вчитись, досягати цілі, перевершувати самих себе.
Крім моїх занять, освічений аспірант з Університету ім. І.Франка, Максим Романович, мій тезка, викладав дітям спеціальні розділи математики, а викладачі з Львівської політехніки читали деякі розділи фізики, електроніки, навіть фрагменти "Цифрових сигналів і зображень" чи "Теорії автоматичного управління", які я, наприклад, почав вчити лише починаючи з 3-4 курсу університету!!!

Інша справа, чи все з цього було дітям потрібне, проте на кожному з занять обов'язково знаходились золоті голови, які з пристрастю поринали у ту чи іншу тему. Кажу ж – всі діти були особливими!
Крім того, щодня влаштовувались тренінги під керівництвом Ольги Олегівни, кваліфікованої викладачки психології.
Також діти щодня брали участь у різних веселих змаганнях, козацьких забавах, інтелектуальних іграх і конкурсах, презентували куточки України, звідки вони приїхали:

Плюс ми їздили і ходили на декілька захоплюючих екскурсій місцевою природою: горами, річками, водоспадами, лісами, парками, які з усіх боків оточували наше місце перебування у чарівних Карпатах.
Ось невелика добірка фотографій, які хоч і не зможуть повноцінно охопити і описати мої враження від краси тамтешньої природи, проте будуть в змозі дати хоча б загальні уявлення про чаруючі місця, які мені пощастило відвідати протягом десяти днів.

Зрештою, після проходження навчальної підготовки, яка стосувалась не лише робототехніки, а й прикладних аспектів математики, фізики, технічних процесів тощо, діти отримали заключне завдання, а саме підсумковий проект, який в результаті став успішним вінцем їхнього десятиденного навчання, де команди дітей представили на огляд журі різноманітних багатофункціональних роботів, які виконували реальні завдання для полегшення роботи людей.
Діти старались впоратись зі своїми завданнями якомога краще, адже окрім журі захист проектів фіксували фото- та відеокамери журналістів «5 каналу», які, до того ж, брали інтерв’ю у дітей та викладачів.

Ось іще фотографія останнього дня, де я разом зі своєю групою, яка, я надіюсь, має всі шанси гідно представляти Україну на світовій арені науки про створення роботів:

P.S. Під кінець не можу не подякувати ще раз двом уже згаданим вище людям, Олі та Максиму, за чудове знайомство, неймовірно приємно проведений час та, звичайно, за незабутні вечірні посиденьки! ;-)

Лише вони зрозуміють справжнє значення слів:
"Маша і Ведмідь", "памперси", "червона суконька", "смакотятина"... :))