Подих літньої спеки з острова Чеджу

"Краще пізно, ніж ніколи"

ПЕРЕДМОВА АВТОРА: Логічно припустити, що ця стаття мала б бути опублікована ще наприкінці цього серпня, але вже як є. До того ж, опублікувати її зараз - непоганий привід згадати це літо: тепле, багате на враження й чудові спогади! Сама стаття, до речі, яку ви маєте змогу прочитати нижче, була написана ще в Сеулі в затишній колоритній кав'ярні "Кафе Принц №1".

І ось наступив корейський ранок, перший в іншому краєчку світу, за 7600 кілометрів від дому.

Так як в нашому готелі, по всім враженням першокласному, харчування включене не було, тому турбота про їжу лягла на наші з Марікітою плечі. Але це не додавало великих незручностей, бо дало додатковий поштовх відвідувати місцеві ресторанчики, чи банально розвідувати розташування все нових і нових магазинів.
А того ранку ми просто вирушили у свою першу мандрівку за місто. За допомогою привітного конс'єржа на першому поверсі дізналися як дістатися міжміського автобусного терміналу Чеджу, де після невеликого культурного шоку (на мапі назви станцій практично всі корейською) таки купили потрібні квитки на автобус, що слідує прибережним маршрутом по східній частині острова.

До слова, громадський транспорт в Кореї є неабияким прикладом для наслідування: чіткий розклад, прохолодне кондиціоноване повітря, чистота, привітні водії, оголошення станцій дублюється англійською мовою (а деяких вибраних - навіть японською і китайською). Забігаючи наперед, скажу, що ці автобуси завжди рятували після втомливих піших переходів, бо ми щоразу знали, що після них по дорозі додому нас неодмінно чекає комфорт і зручність. На додачу ще й на Чеджу більшість зупинок окрім докладного роздрукованого розкладу обладнані моніторами, що в режимі он-лайн повідомляли скільки нам чекати того чи іншого автобуса.
Проте лукавити не буду - недоліки у автобусів таки були: водії-шумахери, які часто порушують правила (проїхати на червоне світло для них - звичайна справа), а на зупинках ледь не щоразу зупиняються екстреним гальмуванням (може тому ледь не в кожному з них пасажирські крісла були обладнані пасками безпеки?).
Тричі перевіривши по GPS чи там ми виходимо (оголошення англійською не завжди допомагали це зрозуміти), ми опинились на роздоріжжі.

Але не самі, бо разом з нами вийшли дві кореянки, які далі прямували в ту ж сторону, тому ми взяли таксі у складчину. Хоч жіночки і не говорили англійською, проте спілкуватись нам це не надто завадило (як і надалі з іншими людьми), тому невдовзі таксист з їхніх вуст уже знав, що ми з України, а ми почули, що одна приїхала з Сеулу, а інша - з Пусану, другого по величині міста Кореї, великого морського порту.
За декілька хвилин розпрощались, бо таксі нас висадило у місці призначення - "Maze park", знаменитому лабіринтом з кущів вище людського зросту. Перед входом - велика автостоянка, обладнана в тому числі й зарядками для електромобілів (ось вам і корейський прогрес!), й затишний магазинчик з сувенірами, солодощами й прохолодними напоями.

Порадував також WiFi-зв’язок. І знову забігаючи наперед, скажу, що безкоштовний Інтернет вдавалось ловити у навіть, здавалось би, безлюдних частинах острова (навіть у Сеулі так було не завжди!).
Декілька фотографій з Maze-парку:

Трохи відпочивши у затінку після прогулянки під спекотним сонцем (трьохметрові хвойні стіни лабіринту рятували відверто слабко), ми пішли назад до автобуса. Пройшовши здавалось би якихось півтора-два кілометри, зрозуміли, що таксі до цього було не зайвим вибором - спека стояла страшенна!

Сівши у автобус на тому ж міжміському маршруті, ще хвилин за 30 ми дісталися одного з найвизначніших місць Чеджу, не в останню чергу завдяки якому острів і внесли у список "Нових 7 Чудес природи" - горі Сходу сонця (Seongsan Ilchulbong).

До самої гори з дороги ще треба було дійти, проте це знову зіграло нам на руку, бо краєвиди видались надзвичайно мальовничими:

Далі пішла черга підйому на 180 метрову висоту. Здавалось би зовсім небагато і сходи нагору й доріжки чудово вимощені, проте після спекотного дня це виявилось ду-ууууже важко. Без особливої радості рахуючи номерки на отворах для освітлення в підлозі (вони змешувались з 60-го номеру), яким же щастям було усвідомити, що оглядовий майданчик це не цифра "1", а "17" чи "18" :))))
І постало видовище його, кратера! З гелікоптеру він, безсумнівно, виглядає ще захопливіше, проте у нас і так мову відібрало:

Пофоткавшись на вершині, ми зібрали залишок сил і пішли донизу, згадуючи, коли має бути останній автобус. Пощастило побачити ще немало цікавих ракурсів, серед яких невеликий буддійський храм, який наче притулився до підніжжя гори:

Наступного дня ми відвідали не менш мальовничу частину острова, Jungmun, курортний район на півдні.

По дорозі з автобуса натрапили на будівлю інформаційного центру. Тут у прохолоді і затишку змогли трохи перепочити, а разом з тим поповнити запаси рекламних листівок і взяти декілька додаткових мап острова. Одна з них, до слова, нам допомогла дуже якісно спланувати той день, бо ми відвідали:

3D-музей:

Пройшли мальовничими вулицями і курортною зоною:

Перетнули автомобільний міст над красивенними пейзажами:

Зайшли охолодитись у "International Convention Center Jeju":

І нарешті потрапили у бажане місце - до скель на узбережжі, порода яких сформувалась мільйони років тому під час одного з вивержень вулкану на острові, на підході до яких приємно було пройтися черговим мальовничим парком:

Як вам? ;-)

По дорозі до автобусної зупинки бачили ще немало цікавинок, як ось, наприклад, один з садів з мандариновими деревами, якими славиться Чеджу:

Наступного дня нас знову занесло до східної частини острова недалеко від згаданого вище кратеру вулкану Сходу сонця, де ми купили квиток на паром і за 10-15 хвилин вже висадились на острівці Удо. Шкода, що у нас не було автомобіля, бо пішки змогли пройти лише десь 1/8 частину узбережжя, тому так і не дістались до дальніх маяків. Навпаки, повернулись на пристань, бо спека зморила. Зате декілька вдалих кадрів зловити змогли:

По дорозі до автобуса трохи ознайомились з побутом жителів прибережних районів Чеджу:

А бабусю на мопеді забути буде важко:

І серйозного вигляду дідуся у ханбоку й кросівках:

А ще того вечора нас закинуло у «найсмачнішу» вуличку Чеджу, де після досить нетривалого вибору ми опинились у ресторані корейської кухні, одному з багатьох, в яких відвідувачі самостійно готують собі страви. І вечір, скажу я вам, виявився несказанно смачним й веселим!

Це, як бачите, всього-лиш короткий опис перших трьох днів перебування на острові Чеджу. А попереду нас ще чекали два незабутніх дні, під час яких ми відвідали цікавенний музей природничої історії, побували у несказанно мальовничому ботанічному саду, а також нарешті відчули прохолоду, піднявшись до підніжжя гори Халла, найвищої точки Південної Кореї. Сподіваюся, що руки дійдуть і до опису наступних дев'яти днів перебування в Сеулі, міста, яке ще більше нам розповіло про далеку від нас країну, куди тепер хочеться повертатися ще не раз!
А поки - до побачення! Буду радий вашим коментарям!