Шалені дзвонарі. Відкриття Французької весни 2012.

Отож почалося все на Софіївській площі 4 квітня. І я з однокурсниками, й Ігор з компанією прийшли завчасно і без тисняви. Дівчатка добігали у середині вистави та не потрапили на площу: уже на середині Михайлівської, що сполучає Майдан з Софіївською, було забагато людей. У моєму осередку було спокійно і відносно вільно, як для вуличного дійства.

Біля дзвіниці собору височіло щось велике на кшталт підйомного крану, з якого звисав гак. На цей велетенський гак було начеплено металеву конструкцію, а навколо неї розпорошилося кілька споруд поменше.

Хотіла знайти Ігоря, та вирішила, що це небезпечно – ще загублюся. Потім так і сталося. Тож дивилися шоу окремо, кожен у своїй компанії )))) На щастя, хлопці-однокурсники височенькі: помахали руками в повітрі, і я їх знайшла.

Вистава почалася галасом, хаотичними дзвониками. На менші конструкції позабиралися артисти, одягнуті у несусвітнє історично-авангардне. Вони запалили факели по кутках та виголошували смішні фрази, чутні для найближчих глядачів. Такий початок викликав певний скептис серед нас, проте ми захопилися. Хлопець, виряджений, як велика цукерка, з якого починається відео Ігоря, підкорив. Він кричав «Идите спать! Спать!», а потім розгорнув старовинний поважний трактат та заспівав низько з диким акцентом: «Спят усталые игрушки, книжки спят, одеяла и подушки ждут ребят…» (01:45 на відео)





Далі галасливе французьке суспільство спритно вчепилося у більшеньку конструкцію на гаку та подерлося догори. Усе це нагадувало щось середнє між ярмарком, цирком та вишуканим театром. Гак почав підійматися, і ми побачили, що залізний монстрик схожий чи то на квітку у бутоні, чи на гігантського павука. Під кожною пелюстколапкою була розміщена міні-платформочка, спереду неї кріпилися барабанні установки, дзвони та інші музичні штуки. На платформочках стояли французи і отак, висячи у повітрі (квітка підіймалася все вище), грали. Ярмарок зник. Почалося майстерне шоу. Моє неосвічене вухо вловлювало тільки чудовий переспів дзвонів та супроводжувальних інструментів – очевидно, цю музичну композицію продумували та довго вчили. Пелюстки час від часу рухалися, поволі розкриваючися. (10:57 на відео)





Я знайшла відео, де дзвони чутно досить добре, навіть кілька разів фоново програвала його, поки писала статтю – дзвонарі шалено майстерні! ))))))





Коли народ достатньо насолодився рухливою конструкцією, дзвоном та чудовим освітленням, квітка розквітла, а на її тичинках «затанцювали» повітряні акробати. У нашій компанії була Оксанка, наша люба однокурсниця, що перестрашено скрикувала від кожного небезпечного руху циркачів та додавала гостренького до моїх вражень. Страховку вони мали, на щастя : )





Від освітлення очі затьмарилися: ми всі бачили нереальні зелені плями та ловили від них кайф.

Закінчилося все трошки несподівано. Вогні згасли, і натовп заспішив додому. Ми не хотіли розходитися, чекали, поки площа порідшає. Люди потім розказували, що повертатися було некомфортно через тисняву, якої нам знову підфартило уникнути. Поки стояли, роззиралися навколо – поціновувачі Французької весни якось пробралися на дахи будівель, навіть на саму дзвіницю.

Хотілося закріпити вечір десь у закладі з чаєм (а комусь – з пивом). Вільних столиків – у Челентано, Мафії, незнайомих закладах – не знайшли, попростували на Поділ. Вулиця Сагайдачного подарувала нам чудовий паб Сепію (Sepia Pub), який і завершив дивовижне відкриття Французької весни, дзвонарів, дзвони, ярмарок, театр та чудову зустріч друзів!

Як потім дізналася, Ігор з компанією також прогулялися до Подолу, GLС-телепатія ;).