Шкільні спогади

Недавно промайнуло 1 вересня і, побачивши багато веселих і не дуже школярів і школярочок, нахлинули спогади і про власне давно минувше школярство. Цей день здається, уже покритий пилом багатьох років, але все одно тихенько собі вмостився десь у просторі пам'яті і сидить, звісивши ніжки зі шкільної парти:) Пам'ятаю, як встала рано, почала вдягати куплену мамою новеньку шкільну форму і збиратися у далеку подорож протяжністю в дев'ять класів. Так, саме в дев'ять, адже ще два роки я вирішила провести вже в іншому навчальному закладі. Але зараз не про це:) Так от, у пам'яті закарбувався теплий і лагідний сонячний ранок '96 го року. Сонечко заплуталось у мереживі дерев і бігало від їх шелесту по підлозі. В школу перший раз мене повів дідусь. Світла йому пам'ять...Багато першокласничків, таких як я, розгублених, зібрались на шкільному стадіоні, залитому сонцем. Дітлахи наче ховались за розмаїттям яскравих квітів, що ще більше підкреслювали урочистість того дня. Батьки стояли поряд своїх маленьких чад, всі вистроїлись колом. Було дуже хвилююче, але я ще того не усвідомлювала, як мабуть і інші мої ровесники:) хотілося ще бігато по дворі, бавитися з друзями, лазити на вишню і горище, ловити голубів і метеликів і кататися на каруселях. Вчителька моя перша, Вікторія Віталіївна, була дуже красива, добра та ласкава, прям як мама. З навчання в перших класах пам'ятаю, як здавали читання на швидкість, списували по кілька зошитів "вкосу", невпевнено та кривенько виводячи літери алфавіту. 

За партою посадили мене з Юрчиком Боднаром. Я так добре пам'ятаю його ім'я, адже він мені трохи подобався:)
Додому зі школи спочатку водив дідусь, а потім я вже й сама запам'ятала дорогу вздовж трамвайної колії. Іноді ходила додому вздовж лісу, що простягається зараз від Бориспільської. Так, раніше я мешкала там і школа моя перша тепер зразу біля метро:)
Одна з моїх подруг, Оксанка, що вчилась зі мною в одному класі, жила зразу біля школи, тож ми часто ходили до неї і робили уроки чи слухали платівки тоді вже популярної Брітні Спірс:) Вибір, звісно, не найкращий, але що ви хочете - діти:)
Ще згадую, як ходили зі школи додому з однокласником Богданом та його розумним дідусем, що знав англійську.
Пам'ятаю, як математику мені допомагала робити бабуся, особливо ті задачі із зірочками, які в мене викликали страх:)
Ще багато інших різних спогадів, сонячних і теплих, як саме дитинство. Всі вони вкупі, всі хороші люди, вчителі, бабусі, дідусі, друзі, іграшки, складають наш великий спогад про дитинство та школу. Погані спогади теж лишились, але про них не хочеться розповідати.
Цікаво, а які спогади у вас лишились про перший шкільний день чи дитинство вцілому? Може якісь кумедні випадки. Чекаю ваших спогадів:)