Дивлячись на вечірні вогні...

Чи то осінь прийшла, чи просто настрій відповідний, дуже часто останнім часом зринають спогади про дитинство. Мабуть також і через усвідомлення того, що дитиною вже ніколи не будеш. Хай це звучить трохи інфантильно...Мабуть, тут є і  відголоски жалю і бажання хоча б на день повернутись у своє дитинство. Де тебе всі люблять і всі живі, і радіють коло тебе, маленького - дідусі, бабусі, мама з татком. Де ти можеш робити помилки і їх не усвідомлювати. Де  ти ще не розумієш, що цей день мине назавжди, як врешті і купа таких самих наступних днів-близнюків. Проводжаєш сонце на горищі рідної хати, що ховається за деревами, і стежка, що проходить змійкою крізь двір, повільно темнішає:) Малюєш собі при цьому в думках вечірніх велетнів, що приходять після заходу сонця, щоб загарбати світ, а на ранок зникають:) Або забігти в кімнату і запитати, чому так зменшилось платтячко, що носила, коли була маленькою.
Коли дивишся на очі дитини, цікаво знати, як цей світ бачить вона. Адже сучасний світ технологій, кольорові книжки, яскраві голосні іграшки- все це робить і сприйняття дитиною світу іншим. І дитинство вже інше. Але з іншого боку, коли малий, тобі байдуже, чи новий майданчик, на якому бавитись, чи пофарбована гірка і скільки там є атракціонів. Адже головне, щоб було де  побігати з іншими, такими ж як і ти, дітлахами-зірвиголовами:) І щоб десь поряд чувся рідний голос "Обережно, не бігай" або "Оленко, пора додому!".
Іноді хочеться просто погойдатись на старенькій гойдалочці на дитячому майданчику з твого дитинства чи поробити всяких дурниць. Та ми зростаємо і цього відчуття вже нажаль ніколи не повернути. Відчуття захищеності під теплим батьківським крилечком, коли, повернувшись зі школи, знаєш, що хтось допоможе з уроками чи коли з урочистим нетерпінням чекаєш прихід Нового року, з лінивим небажанням йдеш після літніх канікул до школи, а зимою наступаєш на розтанувші після морозу калюжі.
Лише своїм дітям ми маємо постаратись забезпечити це безтурботне дитинство. І те, яким воно буде для них, і буде формувати їх особисті дитячі спогади.
Кожен етап життя цікавий по-своєму. Я аж ніяк не жалкую, що вже скоро стукне третій десяток, адже в душі всі ми діти.
Є таке, про що ви жалкуєте, що не встигли зробити в дитинстві або в період юнацтва?
Я наприклад, хотіла б грати на фортепіано. Багато чого хотілося б виправити, зробити по-іншому, чи й взагалі не робити. Але час не повернеш назад. Та й вже що зроблено, те зроблено. Кажуть, ні про що не слід в житті жалкувати, а радіти з того, що це було. І пам'ятати лише хороше й світле.

Я хочу згадати, як неба блакить
та сонечка світ пролітали
так швидко, як дні, що минали за мить
й у пам'ять Землі поринали...

Я хочу згадати, як мов крізь завісу,
Крізь ґрати весну було чути,
І сміх дітлахів, і хмарок політ,
Кортить мені теж повернути.

Я хочу згадати, як зранку за мить
У серці зринає надія,
і вдячність за все, що є у житті
Й за те, що надія не тліє.

Вона прокидається кожного дня,
З'єднавшись з добром воєдино,
Що здатне весь світ огорнути теплом,
Й старого, й маленьку дитину.

Я хочу згадати ту щирість буття,
Що в серцях близьких одвічно палає,
І друзів дорогих, і рідних своїх,
Яких я ціную й кохаю.

Світ завжди відкритий, він прагне добра,
Що в кожному є, і це варто згадати,
Головне, щоб воно не згоріло дотла,
А продовжило жити й палати.

Нехай надія та віра в добро прокидаються з нами кожного ранку і не згасають ніколи в наших серцях:) Як би наївно це не звучало:)

Шкільні спогади

Недавно промайнуло 1 вересня і, побачивши багато веселих і не дуже школярів і школярочок, нахлинули спогади і про власне давно минувше школярство. Цей день здається, уже покритий пилом багатьох років, але все одно тихенько собі вмостився десь у просторі пам'яті і сидить, звісивши ніжки зі шкільної парти:) Пам'ятаю, як встала рано, почала вдягати куплену мамою новеньку шкільну форму і збиратися у далеку подорож протяжністю в дев'ять класів. Так, саме в дев'ять, адже ще два роки я вирішила провести вже в іншому навчальному закладі. Але зараз не про це:) Так от, у пам'яті закарбувався теплий і лагідний сонячний ранок '96 го року. Сонечко заплуталось у мереживі дерев і бігало від їх шелесту по підлозі. В школу перший раз мене повів дідусь. Світла йому пам'ять...Багато першокласничків, таких як я, розгублених, зібрались на шкільному стадіоні, залитому сонцем. Дітлахи наче ховались за розмаїттям яскравих квітів, що ще більше підкреслювали урочистість того дня. Батьки стояли поряд своїх маленьких чад, всі вистроїлись колом. Було дуже хвилююче, але я ще того не усвідомлювала, як мабуть і інші мої ровесники:) хотілося ще бігато по дворі, бавитися з друзями, лазити на вишню і горище, ловити голубів і метеликів і кататися на каруселях. Вчителька моя перша, Вікторія Віталіївна, була дуже красива, добра та ласкава, прям як мама. З навчання в перших класах пам'ятаю, як здавали читання на швидкість, списували по кілька зошитів "вкосу", невпевнено та кривенько виводячи літери алфавіту. 

За партою посадили мене з Юрчиком Боднаром. Я так добре пам'ятаю його ім'я, адже він мені трохи подобався:)
Додому зі школи спочатку водив дідусь, а потім я вже й сама запам'ятала дорогу вздовж трамвайної колії. Іноді ходила додому вздовж лісу, що простягається зараз від Бориспільської. Так, раніше я мешкала там і школа моя перша тепер зразу біля метро:)
Одна з моїх подруг, Оксанка, що вчилась зі мною в одному класі, жила зразу біля школи, тож ми часто ходили до неї і робили уроки чи слухали платівки тоді вже популярної Брітні Спірс:) Вибір, звісно, не найкращий, але що ви хочете - діти:)
Ще згадую, як ходили зі школи додому з однокласником Богданом та його розумним дідусем, що знав англійську.
Пам'ятаю, як математику мені допомагала робити бабуся, особливо ті задачі із зірочками, які в мене викликали страх:)
Ще багато інших різних спогадів, сонячних і теплих, як саме дитинство. Всі вони вкупі, всі хороші люди, вчителі, бабусі, дідусі, друзі, іграшки, складають наш великий спогад про дитинство та школу. Погані спогади теж лишились, але про них не хочеться розповідати.
Цікаво, а які спогади у вас лишились про перший шкільний день чи дитинство вцілому? Може якісь кумедні випадки. Чекаю ваших спогадів:)