Новий рік на Верховині

     
                                 
                                            Привіт усім!

Вітаю усіх вас з хвилею новорічних та різдвяних свят та пропоную вам на деякий час поринути у світ засніжених Карпат, гуцульських звичаїв, лиж, канатних доріг, смерек та інших атрибутів західної України. Нещодавно ми здійснили чарівну подорож у самий що не є осередок Гуцуляндії – село Верховину, Івано-Франківської області. Недивлячись на холодні погодні умови та морозець, який пощіпував за все, що тільки можна, мандрували ми кожен день протягом нашої 5-денної поїздки у різні цікаві куточки карпатського краю.

Прибувши ледь світ до Івано-Франківська (або як його ще називають – Станіслав, Станіславів, Франківськ, Сан-Франківськ – до речі, місто з рекордною кількістю назв), а було це близько 6-ї години ранку,  ми прийнялися розглядати місцеві пам’ятки, витвори коваліського мистецтва – шедеври щорічного конкурсу тамтешніх ковалів, храми, які ви можете побачити на фотографіях нижче.

Зазирнули ми і до музею писанки в Коломиї) ззовні його досить легко впізнати:

Справжню красу Карпатських гір та гордість за свій рідний край ми ще раз відчули, піднявшись на канатній дорозі у Буковелі.

Якщо сказати, що на цьому мабуть найвідомішому в Україні гірськолижному курорті багато туристів та лижників – це, мабуть, нічого не сказати. У цю пору року всі – від малого до великого, мерщій хапалися за лижі та палки, надягали сонцезахисні окуляри та інше причандалля, необхідне для того, щоб не зразу звалитися з гори, застрибували на бугільні підйомники та чимдуж летіли з гір, доказуючи собі й іншим, що можуть кататися добре) Ну а ми, як справжні «хлопці-екстримали», піднялись на канатці на гору Буковель, зняли мальовничі краєвиди на камеру та посиділи в чудовій колибі, задоволено попиваючи духмяний глінтвейн. Насправді ж, друзі, нажаль, ми не мали відповідного спортивного одягу для катання, ну і мабуть, не зовсім ще підготовлені для цього. Але все ще попереду)

 

Як ви вже здогадалися, ми подородували не самі, а охочих виявилося аж 22 людини. Ось вся наша молода команда:

Блукаючи мальовничими, насиченими запахом сосни та хвої лісами ми вирішили якось залишити це у нашій пам"яті:

Будучи у Гуцуляндії та сусідніх краях, відвідали немало музеїв та різних цікавих місць, зупиняючись майже через кожні 300 метрів. Були ми у музеї ім. І. Франка, точніше в хаті, де він колись народився та жив. Завітали ми і у стару гуцульську хату – гражду, де колись жили люди, а тепер це музей. Гражди – невеликі хати, обнесені частоколом, так що тільки спробуй-зайди) Двір у такій хаті досить великий, вимощений камінням. Вхід у хату низький, адже і гуцули були невеликого зросту, чомусь тоді я подумала про хобітів) Щоб зайти в хату, треба було пригнутись – таким чином, всі, хто заходив, кланялися, приносячи шану господарям. До речі, мабуть ви чули, що господарів на західній Україні називають газда та газдиня. До вашої уваги – кілька світлин гуцульської хати.

Не менш захоплюючою, друзі, був підйом на одну з місцевих гір та відвідання музею-хати музичних інструментів. Ми відвідали їх два, але в цьому ми вирішили скористатися нагодою відчути себе справжніми гуцулами та приміряли гуцульське вбрання. А оскільки музичних інструментів у тій садибі було багато, то чому б і не побути в ролі музикантів-дилетантів?) Тож ми взяли скрипки, трембіти, баян та зайнялися розважати решту туристів своїм драйвом. Ось фотографії  з місця подій) Як хтось сказав з наших – справжня гуцульська родина) Насправді, друзі, це все було так цікаво та весело, ми поринули у їх звичаї та колорит, який зберігається і дотепер, що не може не радувати.

Що ж дарма співати - і потанцювати теж треба, що й не роздумуючи ми і зробили:

Побували ми ще й в будинку місцевого музики та співака, який не лише колекціонує всілякі музичні старовинні інструменти, а й грає на них. Там і цимбали, і скрипки з 30-х років, і сопілки, і бубони, і волинки. Фотографій тут не вистачить, тому пропонуємо вам відео з людиною-оркестром (а оскільки відео не завантажилось, тому пізніше кину вам посилання в YouTube).

Між іншим, друзі, скуштували ми і кілька традиційних для карпатських мешканців страв – це є бринза, гòлубці, пироги (вареники), гуслянка (густе кисле молоко), чаї з різноманітних трав. Взагалі, друзі, там, у високогірних Карпатах люди живуть зовсім по-іншому. Будучи напередодні Різдва, ми дізналися, що то є одне з великих свят, коли дотримуються всіх традицій. Сподіваюсь, якось ще випаде можливість їх побачити.

В останній день нашої подорожі ми побували вдруге в Чернівцях, на Буковині, побачили знову університет, мали також і екскурсію містом, але вулиці були засніжені, а ніжки швидко замерзали на сильному морозі, тому хотілося вже додому)

 

Після таких насичених поїздок хочеться ще неодноразово відвідати чарівний світ смерек та гір, хатиночок на полонинах та привітних верховинців. Все там тихе та засніжене, де-не-де чути як дзюрчить гірський струмок, немов у справжній зимовій казці, якою вона і має бути.