Розмови про роботу

Всім привіт! Оскільки ми з вами бачимось і чуємось рідкесенько ( і ясно чому- адже в кожного з нас свої справи , турботи та відрядження, а також діти:))), тому блог в цььому плані нас усіх рятує.
В суботу проїзжали з Ігорем повз мій університет, на які витрачено, як в тому анекдоті сказано "кращі роки свого життя". От і закортіло побалакати з вами про вибір професії, вашу роботу, кар'єрний ріст і дізнатись, чи задоволені ви своєю роботою.
На сайті відомого видання УП знайшла схожу статтю по даній тематиці
(далі цитата видання):
"Люди витрачають на роботу більше половини усього свого життєвого часу. Але одночасно робота – найбільше джерело розчарування для переважної більшості населення світу.
За дослідженнями Gallup – 63% працівників світу не задоволені тим, чим займаються. 24% вкрай незадоволені, нещасливі і ворожо налаштовані до роботодавця. Лише 13% задоволені.
Дослідження ОECD вказує на те, що самозайняті люди більш щасливі, ніж наймані працівники (серед заможних людей).
Ключову роль у задоволеності роботою грають психологічні аспекти – різноманітність праці, її усвідомленість, суспільна цінність, характер взаємин з колегами і керівництвом.
В Україні своєю роботою задоволені лише 10%, у Білорусі – 9%, в Азербайджані – 5%".
Спершу хочу поділитися з вами своїм досвідом вибору професії та різноманітних кар'єрних успіхів та неуспіхів:)
Любов до іноземних мов мені, як я вважаю, прищепив мій татусь ще в ранньому дитинстві, коли приблизно у 6 років вчив свою маленьку донечку вимовляти надважке на той час слово "squirrel":) Наводжу саме цей приклад, адже, як самі бачите, словечко це не так то вже й легко вимовити навіть дорослому. Та й ні для кого не секрет, що закарбовується в пам'яті найбільш емоційне - чи дуже хороше, чи дуже погане, чи ще якесь "дуже":) Ось і запам'яталось мені з усіх найбільше це слово. Вже у школі любила англійську найбільше з усіх інших предметів і мабуть завдяки своїй вчительці. Інколи навіть випадала особлива привілегія- перевіряти контрольні зошити своїх же однокласників (надіюсь, вони про це не знали:))). Саме ця вчителька, стиль її викладання та немаленька стопка журналів "Єшко", які колись виписував мій татко, підштовхнули мене до вступу в коледж на факультет англійської мови. Через 3 роки вирішила я спробувати, як це здати близько 12 іспитів за тиждень (аби отримати атестат про повну середню освіту) і вже потім вдалося вступити до Лінгвістичного університету на факультет німецької мови та літератури. Чому німецької?- спитаєте ви. А все тому, що за рік до цього ми почали вивчати її в коледжі, а оскільки часто щось нове і важке приваблює, а якщо ти ще й відчуваєш в собі до нього потенціал і цікавість, із задоволенням берешся до його опанування. Викладати мови почала вже на останніх курсах універу- це були переважно приватні уроки й курси. Потім маркетингова компанія, що проводить перевірки по якості обслуговування, потім трішки довелося попрацювати в готелі. Ну й на цьому професійний мій шлях призупинився, і почалась інша не менш цікава і відповідальна місія - всім відомо, яка:)
Вибачте, що змусила читати вас моє "резюме", проте я весь час намагалась працювати на роботі, яка крім матеріального, приносить ще й моральне задоволення- від самого процесу праці, від результатів твоєї роботи, від спілкування з колегами.
Хотілося б запитати вашу думку- чи вважаєте ви, що слід працювати по спеціальності, застосовуючи в улюбленій сфері свої найкращі знання та вміння чи це не обов'язково.
Як ви думаєте, робота має бути перш за все джерелом доходу чи все ж поєднувати в собі матеріальну і психологічну складову (цікавість, нерутинність, задоволення від роботи)?
Чи ви задоволені своєю нинішньою роботою? Які, на вашу думку, основні критерії "задоволеності"?
Уявімо, якби ви хотіли звільнитись з вашої нинішньої роботи і повернутись на попереднє робоче місце - ви б швидше обрали:
- хороший колектив+важка робота у вашій галузі+нормальна зарплата
- хороший колектив+робота у галузі+малий дохід
- не дуже привітні колеги+цікава робота, але не у вашій галузі+нормальна зарплата
- робота на себе+ у вашій галузі+малий дохід?
Розумію, при виборі кожного варіанту є свої нюанси, але все ж - що б із вищенаведеного ви обрали і чому? Якщо у вас є конкретні власні приклади, наведіть їх як аргументацію до ваших відповідей.
Дуже надіюсь, що ви відносите себе до числа тих 10% українців, які задоволені своєю роботою:)
Дякую за ваші відповіді!
Давайте частіше зустрічатись хоча б ось так "пасивно":)
Всім гарного настрою!

P.S. Посилання на статтю УП нижче
 http://www.pravda.com.ua/articles/2016/07/18/7114746/index.amp

Дивлячись на вечірні вогні...

Чи то осінь прийшла, чи просто настрій відповідний, дуже часто останнім часом зринають спогади про дитинство. Мабуть також і через усвідомлення того, що дитиною вже ніколи не будеш. Хай це звучить трохи інфантильно...Мабуть, тут є і  відголоски жалю і бажання хоча б на день повернутись у своє дитинство. Де тебе всі люблять і всі живі, і радіють коло тебе, маленького - дідусі, бабусі, мама з татком. Де ти можеш робити помилки і їх не усвідомлювати. Де  ти ще не розумієш, що цей день мине назавжди, як врешті і купа таких самих наступних днів-близнюків. Проводжаєш сонце на горищі рідної хати, що ховається за деревами, і стежка, що проходить змійкою крізь двір, повільно темнішає:) Малюєш собі при цьому в думках вечірніх велетнів, що приходять після заходу сонця, щоб загарбати світ, а на ранок зникають:) Або забігти в кімнату і запитати, чому так зменшилось платтячко, що носила, коли була маленькою.
Коли дивишся на очі дитини, цікаво знати, як цей світ бачить вона. Адже сучасний світ технологій, кольорові книжки, яскраві голосні іграшки- все це робить і сприйняття дитиною світу іншим. І дитинство вже інше. Але з іншого боку, коли малий, тобі байдуже, чи новий майданчик, на якому бавитись, чи пофарбована гірка і скільки там є атракціонів. Адже головне, щоб було де  побігати з іншими, такими ж як і ти, дітлахами-зірвиголовами:) І щоб десь поряд чувся рідний голос "Обережно, не бігай" або "Оленко, пора додому!".
Іноді хочеться просто погойдатись на старенькій гойдалочці на дитячому майданчику з твого дитинства чи поробити всяких дурниць. Та ми зростаємо і цього відчуття вже нажаль ніколи не повернути. Відчуття захищеності під теплим батьківським крилечком, коли, повернувшись зі школи, знаєш, що хтось допоможе з уроками чи коли з урочистим нетерпінням чекаєш прихід Нового року, з лінивим небажанням йдеш після літніх канікул до школи, а зимою наступаєш на розтанувші після морозу калюжі.
Лише своїм дітям ми маємо постаратись забезпечити це безтурботне дитинство. І те, яким воно буде для них, і буде формувати їх особисті дитячі спогади.
Кожен етап життя цікавий по-своєму. Я аж ніяк не жалкую, що вже скоро стукне третій десяток, адже в душі всі ми діти.
Є таке, про що ви жалкуєте, що не встигли зробити в дитинстві або в період юнацтва?
Я наприклад, хотіла б грати на фортепіано. Багато чого хотілося б виправити, зробити по-іншому, чи й взагалі не робити. Але час не повернеш назад. Та й вже що зроблено, те зроблено. Кажуть, ні про що не слід в житті жалкувати, а радіти з того, що це було. І пам'ятати лише хороше й світле.

Я хочу згадати, як неба блакить
та сонечка світ пролітали
так швидко, як дні, що минали за мить
й у пам'ять Землі поринали...

Я хочу згадати, як мов крізь завісу,
Крізь ґрати весну було чути,
І сміх дітлахів, і хмарок політ,
Кортить мені теж повернути.

Я хочу згадати, як зранку за мить
У серці зринає надія,
і вдячність за все, що є у житті
Й за те, що надія не тліє.

Вона прокидається кожного дня,
З'єднавшись з добром воєдино,
Що здатне весь світ огорнути теплом,
Й старого, й маленьку дитину.

Я хочу згадати ту щирість буття,
Що в серцях близьких одвічно палає,
І друзів дорогих, і рідних своїх,
Яких я ціную й кохаю.

Світ завжди відкритий, він прагне добра,
Що в кожному є, і це варто згадати,
Головне, щоб воно не згоріло дотла,
А продовжило жити й палати.

Нехай надія та віра в добро прокидаються з нами кожного ранку і не згасають ніколи в наших серцях:) Як би наївно це не звучало:)

Шкільні спогади

Недавно промайнуло 1 вересня і, побачивши багато веселих і не дуже школярів і школярочок, нахлинули спогади і про власне давно минувше школярство. Цей день здається, уже покритий пилом багатьох років, але все одно тихенько собі вмостився десь у просторі пам'яті і сидить, звісивши ніжки зі шкільної парти:) Пам'ятаю, як встала рано, почала вдягати куплену мамою новеньку шкільну форму і збиратися у далеку подорож протяжністю в дев'ять класів. Так, саме в дев'ять, адже ще два роки я вирішила провести вже в іншому навчальному закладі. Але зараз не про це:) Так от, у пам'яті закарбувався теплий і лагідний сонячний ранок '96 го року. Сонечко заплуталось у мереживі дерев і бігало від їх шелесту по підлозі. В школу перший раз мене повів дідусь. Світла йому пам'ять...Багато першокласничків, таких як я, розгублених, зібрались на шкільному стадіоні, залитому сонцем. Дітлахи наче ховались за розмаїттям яскравих квітів, що ще більше підкреслювали урочистість того дня. Батьки стояли поряд своїх маленьких чад, всі вистроїлись колом. Було дуже хвилююче, але я ще того не усвідомлювала, як мабуть і інші мої ровесники:) хотілося ще бігато по дворі, бавитися з друзями, лазити на вишню і горище, ловити голубів і метеликів і кататися на каруселях. Вчителька моя перша, Вікторія Віталіївна, була дуже красива, добра та ласкава, прям як мама. З навчання в перших класах пам'ятаю, як здавали читання на швидкість, списували по кілька зошитів "вкосу", невпевнено та кривенько виводячи літери алфавіту. 

За партою посадили мене з Юрчиком Боднаром. Я так добре пам'ятаю його ім'я, адже він мені трохи подобався:)
Додому зі школи спочатку водив дідусь, а потім я вже й сама запам'ятала дорогу вздовж трамвайної колії. Іноді ходила додому вздовж лісу, що простягається зараз від Бориспільської. Так, раніше я мешкала там і школа моя перша тепер зразу біля метро:)
Одна з моїх подруг, Оксанка, що вчилась зі мною в одному класі, жила зразу біля школи, тож ми часто ходили до неї і робили уроки чи слухали платівки тоді вже популярної Брітні Спірс:) Вибір, звісно, не найкращий, але що ви хочете - діти:)
Ще згадую, як ходили зі школи додому з однокласником Богданом та його розумним дідусем, що знав англійську.
Пам'ятаю, як математику мені допомагала робити бабуся, особливо ті задачі із зірочками, які в мене викликали страх:)
Ще багато інших різних спогадів, сонячних і теплих, як саме дитинство. Всі вони вкупі, всі хороші люди, вчителі, бабусі, дідусі, друзі, іграшки, складають наш великий спогад про дитинство та школу. Погані спогади теж лишились, але про них не хочеться розповідати.
Цікаво, а які спогади у вас лишились про перший шкільний день чи дитинство вцілому? Може якісь кумедні випадки. Чекаю ваших спогадів:)

Давнім зимнім вечором...

Продовжуючи традицію після довгого мовчання викладати якесь відео "тисячолітньої давнини", ділюсь з вами своїм доробком, який мав з'явитися на цьому блозі більше року тому. Тож під барабанний дріб зустрічаємо відео під девізом aka "Справа була ввечері, спілкуватись було весело!"

Феєричний пікнічок

Червень цього року виявився багатим на події. Причому, всі так позитивно склалися в календарі, що споглядати за ними було одне задоволення. Не виключенням був і останній день першої частини місяця...
Пропоную вашій увазі чи то сон, чи то реальність. Саме таку можна було спостерігати у той п'ятнадцятий день календаря:



Не знаю як вам, але мені хочеться дивитися це відео знову і знову! :-)

Не реклама, але про ЕлДжі

22 числа промайнув рік, як ми з Марікітою повернулись з мандрівки в Південну Корею. Вже більше року пройшло, а мене знову потягнуло на ностальгію. На її фоні захотілося довершити ще одну невелику справу, розпочату під час перебування в країні, яка останні десятиліття бурхливо розвивається. Але стаття буде не тільки про високі технологі. Точніше, майже зовсім не про них.

В Україні всі знають компанію "LG" як виробника побутової техніки й електроніки, проте на батьківщині ця фірма, як виявилось, має багато набагато ширших підрозділів. Можливо, вам буде цікаво дізнатись, чим ще займається цей промисловий гігант.

Отже, для початку зовсім знайоме для нас.

НЛО над Академмістечком?

22:12 27.07.2014
Година тому. Виходимо ми на балкон розвішувати білизну, аж тут бачимо у нічному київському небі дивне видовище: із сходу на захід на не дуже великій висоті (відносно кажуючи, думаю, десь пару кілометрів висота була. Але я можу сильно помилятись) прямує величеньке число об'єктів (на фото ми потім нарахували близько 17-18, можете теж порахувати). Вони добряче світилися (краще набагато за зорі), були прекрасно видні неозброєним оком як такі собі світлові крапки. Спостерігали ми за ними секунд 15, не рахуючи тих же секунд 10-15, поки ми бігали за фотіками. За ці 15 секунд вони пролетіли над містом красивим строєм (хвороблива від захвату інтуїція підказує, що стрій міг нагадувати якийсь символ), сховавшись після цього за дахом нашої багатоповерхівки.
Ми схопили фотіки та ключі, зачинили квартиру та вибігли на балкон за сходовим майданчиком поверху. Так, побачили їх, але вже дуже далеко, зробили відео (на якому потім нічого так і не розгледіли), тим часом секунд за 30 об'єкти практично повністю сховалися у нічній темряві.

Отже, ми встигли зробити всього 3 кадри, 2 з яких вийшли доволі якісно, як для ночі. Ось вони перед тим, як сховалися з огляду за будинком:

Наводжу наближену частину фото:

Отже, свідомість природньо ставить питання: "Що це могло бути?".

Літаки? Наврядче, бо жодні вогні не блимали. Ці об'єкти-крапки лише трохи мерехтіли без особливого циклу, мерехтінням трохи нагадуючи зірки. До того ж, на сайті Flightradar24.com жодних літаків у цей час над Києвом не було.

Гелікоптери? В житті не бачив їх так багато разом в небі. Але у нас зараз АТО (чи війна, дивлячись як називати), тому нічому не здивуюсь.

Повітряні кулі? Не знаю, але завжди вважав, що повітряні кулі не літають так високо. Але цей варіант видається більш імовірним, до того ж, їх міг нести вітер у цьому напрямку. Може, хтось знає, де подивитися напрям вітру на сьогоднішній день по годинам?

НЛО? Малоімовірно, але промитий телепередачами і відео в інтернеті мозок теж не відкидає цей варіант :-)

Може, ви щось підкажете? Чи знаєте, що могло сьогодні літати над Києвом о 22:12?